Історія школи

Село моє - краплиночка на карті.

У світі невідоме - та дарма.

Ну а чого без нього були б варті

Ми з вами - кожен зокрема?

Зараз я хочу розказати вам про свою маленьку батьківщину. Дійсно, моє село невелике, порівняно з містом, але дуже мальовниче. Називається воно Буди. Ще до сьогодні односельці розповідають легенду про походження його назви. Кажуть, що тут раніше жили лісоруби у будках, і від цього пішла назва села. З того часу минули століття, воно стало красиве і чепурне, завжди гостинно вітає усіх. На дорогу світять вікнами не маленькі хати під солом'яною стріхою, а високі добротні будинки.

Село Буди розкинулось і знаходиться на південний схід від обласного центру - міста Вінниці. Воно розташоване між Тростянцем та Ободівкою.

Буди - село цивілізоване і газифіковане. В ньому багато вулиць, навіть є так звані «краї». Наприклад, та частина села, що знаходиться біля лісу, зветься "Паланки ", є «Деренківці», «Долина». У центрі села близько одна від одної розміщені головні будівлі: середня школа, дитсадок, ФАП, будинок культури, сільрада, пошта, магазини. Вище ставка на пагорбі знаходиться церква Святої Покрови, де проходять богослужіння, а за селом - цвинтар, де дев'ятого травня збираються майже всі жителі, щоб пом'янути рідних. Не забули односельчани і про тих, хто боровся і віддав життя за наше сьогодення — воїнів Великої Вітчизняної війни. Їм у центрі села, на вулиці Незалежності, поставили пам'ятник , до якого ніколи не заростає стежка. Тут завжди чисто і людно. Сюди на День Перемоги йдуть жителі, приходять учні, випускники, молоді пари...

Через село пролягає головна дорога, і це дозволяє нам вільно їздити у різні куточки нашої України. Від найдовшої центральної вулиці в'ються змійками менші вулички, обабіч яких причаїлись затишні оселі, у яких мешкають дбайливі господарі. Проте ліворуч від магазину є кілька двоповерхових будинків з квартирами.

А посередині Буд у зеленому віночку верб знаходиться невеликий та неглибокий ставок. Він має штучне походження. Його вирили десь дев'яносто років тому. Саме сюди дорослі і діти ходять рибалити та купатися.

Кругом села розкинулись широкі зелені поля, горби та схили. Весною вони всі заквітчані, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощі польових трав. Селяни щороку засаджують свої земельні ділянки та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. На полях агрофірми «Чарівна нива», «Кристал» та фермери вирощують пшеницю, ячмінь, кукурудзу та соняшники.

Наш народ вміє і любить працювати, тому сподіваюсь, що через кілька років село моє стане ще кращим, і я ще довго чутиму в ньому гуркіт тракторів у час весняних та осінніх робіт, насолоджуватимусь запахом стиглого жита і пшениці у гарячу пору жнив.

Я дуже люблю своє село і пишаюся ним. Тому,коли стану дорослим і здобуду освіту, обов'язково повернуся до рідного «гнізда», бо мені до вподоби жити серед природи, де кожна стежка, кожне дерево нагадуватимують пору безтурботного дитинства...

Ігор Бойко, учень 11 класу